Вірші про любов. Я люблю тебе

Розквітла квіточка у гаю-
рослин прекрасніших не знаю:
рожеві й білі пелюсточки,
а по боках ще й два листочки.
Цвіла красуня розцвітала,
а про кохання тай не знала.
Жила вона у своїм гаю,
неначе в справжнім Божім раю.
От раз у гай той чарівний
прийшов хлопчина молодий,
замітив квіточку красиву,
дивився довго, мов на диво.
Вона ж у відповідь мовчала,
лиш пахощами розквітала.
Та ось… вона захвилювалась
й незчулася, як закохалась.
Теплом зігріло її серце,
Душа-немов чистеє озерце
роси краплинку дарувало,
але для нього було мало
простого щирого кохання!
Пішов він навіть без прощання…
Довго та квіточка скучала
і свою долю проклинала
за те, що не змогла устати,
піти за ним,його догнати,
що покарав цей світ її
навіки прикувавши до землі…

Кажуть, навесні прийде кохання.
Весна, чи осінь, чи зима
Та різниці вже нема.
Не чую я твої слова.
Не хочу чути,
Не дарма,
Що ця любов вже не жива,
Не мертва,
Зовсім вже ніяка.
На дворі може сніг чи мряка,
А я додому йду сама.
Чи не сама, а ти не знаєш,
На лавці більше не чекаєш,
Не правду кажуть,
Вже й весна пройшла,
А те кохання буря замела.
Нове не треба
Плавали, вже знаєм -
Чому сльоза упала й потекла…

Говорити про любов я не стану,
Краще я тобі покажу.
Подивися на ясне небо,
Бачиш там хмари в дали
Їх виміряти ніхто не може,
Не помацати, не обняти.
Так моя любов неосяжна,
Безмежна вона і чиста,
Що б стало зовсім зрозуміло
Ми як небо і хмари.
Нерозлучні, неподільні,
Ось така любов моя.

Кожна людина завжди
Почуття висловлює.
Хтось піснею, хто у віршах
Про кохання складає.

Так і я тебе люблю,
Що мовчати я не можу.
Я свої слова любові
В твоєму серці напишу.

Щоб знав ти на віки,
Як сильна любов моя.
Лише тебе люблю навік,
Найближча людина!

Як пісня з мелодією разом завжди,
Як небо з сонцем стоять на століття,
Так почуття мої не пройдуть ніколи,
І серце моє поруч битися завжди!

Тебе так люблю, як не любить ніхто,
Хоча про любов говорять усі навколо.
Ти світ нереальний, моя ти доля,
Любити тебе буду завжди, на віки!

Ти унікальна, як світанок на морі,
Перлинка моя одна на мільйон,
Люблю тебе і не можу прожити хвилину,
Без тієї, схожою на весни бутон!

Не стану я тобі зірок з неба діставати,
Скарби світів не запропоную я теж,
Я просто буду поруч, тебе оберігати,
І розлучити з тобою мене вже ніхто не зможе!

Я хочу, щоб ти знав,
Наскільки ти мені дорогий.
Якщо б ти покликав,
Я б пройшла сто доріг.
І тисячі миль не страшні мені
З тобою в п'янкому тумані.
Адже твій голос і погляд твій
З моїм серцем говорять.
Я сподіваюся, що я теж
Для тебе дорожче,
Тому поспішаю
Сказати три важливих слова:
Я тебе люблю.
І повторю їх знову.

Нас розділяють кілометри,
А я хочу до тебе швидше.
Буду рахувати хвилини, метри,
І час підганяти: «Швидше!».

Моя душа до твоєї прагне:
Зігріти, обійняти, поцілувати...
Взяти прилетіти до тебе б птахом,
Щоб ніколи не відлітати.

Я чекаю, як манни, цієї зустрічі,
Коли зможу тобі сказати:
«Я сьогодні тут у цей вечір,
Щоб надалі вже не летіти».

Ми розлучилися... Ну що ж, все пройде.
Нам не бути нареченим і нареченою.
Кожен своє щастя знайде
Окремо, але вже не разом.

Треба вірити, що все попереду.
Свято на нашій вулиці!
Щастя близько на нашому шляху,
Он уже нам вітально махає!

Розсипаний перли по підлозі, як сніг взимку,
І холод настає в серці так жорстоко,
Немає почуттів вже між нами на жаль,
Тепер ми стали знову, як скелі самотні!

Немає болю тієї страшніше, ніж розставання,
Але може десь іскра ще є і тліє,
І може час все вилікує і забуде,
Та про помилку хтось сумно пошкодує!

Мою недавню печаль
Не можна описати словами:
Половинку свою далечінь
Не хочу я відпускати.

Мені життя без тебе,
Як небо без сонця,
Як пісня без танцю,
І сірі дні без тебе.

Дзвонити частіше старайся,
Я тебе благаю,
Та мерщій повертайся.
Я вже сумую.

Коли ти поруч, на душі світло,
І цілий світ кружляє в вальсі.
Я радий, що мені так пощастило
Жити на твоїй душі терасі.

Ти на інших не схожа зовсім,
Ти для мене особлива.
Я впізнаю тебе в натовпі
З тисячі осіб єдину.