Вірші про любов. Романтичні вірші про кохання

Ти повертаєш обличча, насуплюєш брови
І дивишся поглядом вовчим.
Для тебе справа вже звична віддатись утомі.
А потім чекати, що просто помовчимо.

І ніби ми віддаляємося хоч однією ковдрою вкриті,
Й від світла захищені,
А я прокидаюсь серед ночі чи то від сліз,
Чи від холоду і насолоджуюсь тишею.

Навіщо ж це незрадливе, трикляте кохання
Коли стільки сліз на подушці?
Для того, щоб десь на порозі світання
"Люблю" сказав тихо на вушко.

Ми часто плачемо за тим,
Що недостойне наших сліз,
Часто страждаємо за тих,
Хто ранить душу наче спис.

За тих, які не помічають
Гаряче серце, за грудьми,
За тих, які не розуміють
Тієї справжньої краси.

Ми їм даруємо тепло,
Даруєм ласки і надії,
Але для них це все одно,
Бо ми не входим в їхні мрії.

І ми весь час собі клянемся
Забути раз і назавжди,
Та в мить назад ми оглянемся,
Й побачим спалені мости.

Назад дороги не шукаємо,
Ми йдем вперед поки є сила,
Не ангелами ми стаємо,
Коли ламають наші крила.

Так ,- ми слабкі до болю,
Ми віддаємось вирію подій,
Та більш за все ми любим волю,
Хоть часто ходимо в ланцюгу надій.

Ти мій захисник, мій герой,
Люблю тебе, серце стогне,
Гострою ти пробив його стрілою,
Моя Душа любові потоне.

Твоєю турботою я оточена,
І ніжні ласки я отримую,
Безмежною радістю сповнена,
Всього тебе я просто обожнюю!

Приходить ніч тихенько на поріг
І вкрите зірками небо.
Нехай кохана (коханий мій) засне
Що б відпочили, і душа, і тіло
Місяць нехай колискову співає,
І солодких снів морфей не пошкодує
Спокійної ночі небо хай пошле.

Я ніби і доросла
І сильна взагалі,
Але є ось місце строкате
Для слабкості в душі.

Той самий острів радості,
Посмішок і тепла,
Де всюди гори солодощів
І пісень без числа.

Місце тобі одному
Все-все належить
І тепер точно нікому
Тебе не замінити!

Спокійної ночі, добрих снів,
Любов моя в цю ніч тебе зігріє,
А між ніжних хмар
Місяць прекрасний сон тобі навіє!

Нехай думки з голови твоєї підуть,
І віки безтурботно так зімкнуться,
Усі сни тривоги вкрадуть,
Дозволь уві сні тебе торкнутися!

Що зі мною я не зрозумію,
Я ніби в маренні.
Не зможу жити без тебе,
Жити хочу, проживши люблячи.

Я тону в карих очах
І замра в твоїх руках.
Лише дихаю тобою мій милий,
Моє щастя, мій улюблений.

Як до тебе я жив вже не пам'ятаю,
Ти змінила світ у коло мене,
Я нарешті-то став вільним
Коли любов до мене прийшла.
Я не шукаю, не мучуся, не чекаю
Адже у мене вже все є
Є все, що я хочу.
Коли кличу тебе коханої,
То відчуваю, що живу.

Що зробити мені, щоб отримати прощення,
Щоб якось час повернувся назад?
Як мені налагодити мирне теченье
І знову дозволити сонця засяяти?

Для мене важливіше твій спокій і щастя!
І я прагну до них просто з усіх сил.
І тим сумніше бачити те негоду,
І сірий сплін, що образ твій убив!

Розлучається осінь з літом,
А весна — з білої зими.
Розстаємося ми з тобою,
Один мій милий, дорогий.

Розлучаються птиці з сонцем,
І квіти покинуть полі.
Все на світі розлучається,
Але надія залишається.

Свято віримо ми,
Що розлука знову піде.
Ми з тобою ні за що
Не розлучимося потім!

Я чую серця стук,
Ти йдеш назустріч.
Боюся сказати я звук,
Неправильно зрозумієш.

Плач, біль, туга, печаль —
Душа моя кричить,
Не по дорозі нам, шкода,
Мені розум каже.

Не знаю я, за що,
Куди і як бігти.
Немає сил моїх
Сподіватися і чекати.

Здогадками живу
Ти любиш чи ні,
Мене потребуєш?
Але порожнеча у відповідь.

Я не можу зрозуміти,
Що відбувається з нами.
Але в цьому, знову ж
Ми винні самі.

Розлучатися завжди важко,
Але засмучуватися немає причин
Адже ми разом з тобою назавжди,
Навіть якщо не поруч один.

Ми серцями з тобою помінялися
І тепер твоє гріє мене,
Адже не дарма ми тоді зустрілися,
Не могла помилитися доля.