Вірші про кохання

Я кохаю тебе,
Я хворію, жалію і плачу
Кожен раз я вмираю,
Коли чую з твоїх уст нове інше ім'я,
Я ніколи тобі не скажу
Та завжди я пробачу -
Бо кохаю, кохаю, кохаю тебе і люблю

Ти живеш в моїх мріях
І поряд зі мною проходиш,
Та поглянеш лиш зрідка,
Коли в очі твої зазирну
Не живу, не хожу тільки марю -
Я тобою, тобою, тобою, тобою живу

Не ходити, не жити, не вмерти,
Не убити - скалічити вік.
Просто добре і щиро кохати,
А життя все розверне на бік.

Промайнуть молодії всі роки:
Листя з липи не раз облетить,
Час розставить усіх по шаблону
Тільки серце допоки болить...

Чому не пишеш ти мені?
Невже,забув ще як тоді
Казав,що любиш до нестями!
Тепер самотня я ночами

Сиджу і згадую той час
Що зупинивсь заради нас.
Щоб ти кохав і я кохала
І твоє тіло відчувала...

гарячий подих,ніжний запах
Як королева у палатах
Хочу обняти і забути
Часу назад не повернути.

Одного я тебе кохала,
І своє серце відкривала
Але ти книгу прочитав
Закрив!..і тихо розтоптав.

І знову згадую ту мить.
Мені коханий так болить
та час цю рану залікує
Годинник знову запрацює

Проб"є у такт свої хвилини
Не королева,а пилина
Я розлетілась в тиші ночі
І закриваю легко очі.

А може очі я відкрию
Побачу нову книгу мрій
Будильник пісню проспіває
І ти навіки станеш мій.

Без зайвих непотрібних слів
Скажу:"Прощай",
Хоча в душі
Триматиму довічно,

Чекатиму, що скажеш:
"А давай...",
Хоча давно проспівана
Та пісня.

Немов в гарячці
Марю все тобою,
І зовсім не безглузда
Це вже гра...

...я просто мрію
й хочу бути лиш з тобою,
А ти п'яниш мене,
Мов келихом вина...

Коли вперше тебе я зустріла,
то одразу тебе полюбила.
І забути тебе вже не можу
бо звикла одразу до тебе.
Я не раз намагалась забути тебе,
але нічого не получалось
коли зустрічаю тебе
то наново в тебе влюбляюсь.
І сказати тобі я не можу,
як сильно тебе я люблю...
Нікого я так не любила
як зараз тебе я люблю.

От все, що є навколо тебе –
Це все твоє, єдине.
І сонцю буде мало неба,
Коли заквітне мальва у долині.
Все буде так, як вчора:
Буде лунати пісня й мова.
Будуть звучати легко й тихо,
І тут не буде більше лиха.
Бо це любов, і вся рідня –
Нема мене без них і дня

Він жив в її снах,
Прекрасних і чистих.
У мріях, думках,
Він був ненавмисно.
Він так мимоволі,
Ввірвався в життя.
Ввірвався у долю,
Й нема забуття.
Неможе забути,
Хоч як не хотіла,
Його сині очі,
І усмішку милу,
Його тихий голос,
Його ніжні руки.
І знала що буде,
Їй лихо і муки.
Сама в всьому вина,
Сама все зробила.
І мов той метелик,
В вогонь полетіла.
Мрія пішла,
А на серці розруха.
Як же могла,
Вона влюбитись у друга?

Де бере свій початок кохання?
Тихий погляд смішних оченят…
Може перше жагуче признання?
Чи з цікавості – так, як в малят?
Чи приходить воно через звичку?
завжди разом – у щасті, в журбі…
і даєш Ти до серця відмичку,
Бо так важко одній в самоті.
Може палить воно так жагуче,
Що зникають до серця замки,
і приносить Воно неминуче
море щастя, і творить стежки…
Що єднають загублені Богом
Дві частини, немов інь та янь,
і стають вже одним вони цілим
повні мрій, почуттів, сподівань…