Прикольні смски коханим. Листи коханим людям

Він приходив до неї кожної середи –
З’являвся у снах…
Вона не прохала його приходити туди,
Мабуть, через свій страх,
Що колись не почує, не прийде, колись не…
Обіцянки – це гра.
А вона ж так леліяла мрії з колиски,
Рятувалась від ран…
Обіймав її ніжно, тримав в своїх руки,
І був сон той для двох…
Все нові завитки, та старі всі маршрути –
Така вже любов.
Цілував її віки, дивився на неї, неначе
Та зійшла із ікон.
І будь-хто би сказав: вдихни глибше, юначе.
Та незримий закон
Володів ним щоразу, кожної середи,
Коли снилась вона,
І зривалися плани, і відходили без поїзди,
А вони зустрічалися в снах…

Херес і брі.
Ностальгія.
Твої очі …. у мріях
Старий Хуліо. Співай друже
Бо мені не дуже.
Ностальгія ….
У світі ілюзій
Все тьмяніє
Твій образ уже
І лише ностальгія
Це вино і сир, 
Лиш мотив
Лиш настройка в  ефірі
Ти така як тоді ?
Вже не вірю …

Просто листів тепер не пишуть
Відмовилися від такого жанру
Даремно, звичайно, було б не зайвим
Для тебе лист, дорогого!
Розірвав би конверт на частини
А потім б, ковтаючи рядка
Все читав би таке щастя...
Від моєї душі всі шматочки...
Як же мені, самотній, вижити
... це зробити дуже непросто
Раз вже листів не пишуть... ми ж...
Переконаємо долю, між іншим...

Як ти там? Що робиш.
Заспівала або бігаєш
Вся справах, як орепьях
Вся в друзів, коханців?

В іншому, я ревную так
І сумую правда теж
Втім, сам не ангел я
Дати б мені по нахабній пиці!

Добраніч, мій зайченя
Тобі бажає твій бельченок!
Швидше оченята закривай
І свої сни дивись давай!
А я поруч полежу,
Твої сни посторожу!

Я знаю, ти засинаєш, мій найрідніший.
Сон опанував майже твоєю головою.
Нехай тобі сняться приємні сни
Про нашої міцної і ніжної любові!

Знову твоя відрядження.
Мені тут так ніяково.
Ти ніби є, і ніби немає...
Ну дай же мені на все відповідь!
Коли тебе я знов побачу?
Я відстані ненавиджу!
Адже я люблю тебе, зрозумій,
Мерщій до себе мені поверни!

Загалом, милий, вибач.
Я вела себе як дура
Я звичайно не Мальвіна
Беатріче і Лаура,

Але зі мною тобі непогано
Загалом було, признавайся
Милий вистачить, всі забули
Скоріше повертайся.

Поки тебе не буде поруч,
Від самотності не ховаюся
Задуматися про це треба
Та тільки ось тому я пячусь
Радий дрібниць, воспоминаньям
А пам'ять мені диктує своє
Поверне мені радості зізнань
Обдурить може бути... надує...
Куди тепер йти мені далі?
... (Я заблукав по дорозі)
Раз в цьому житті багато фальші,
Вбережи мене в тривозі!

Кажуть, не розлучайтеся
Тому, що час, які ви
Проведе разом, так швидкоплинно.
Тому що воно, тільки не
Бійтеся зізнайтеся.
Протече не помітно срібною річкою.

І ось ви стоїте, в очі один одному
Кажіть що то або просто мовчіть
А до чого слова? До чого ці признанья?
Якщо це любов не страшні розлуки!

Як ти? А тут дуже нудно
Місто вимерло неначе,
Серце моє беззвучно
Стоїть, як кам'яний Будда.

Каркають злі ворони,
Ніхто мене не приголубить.
Очі мої сповнені сльозами
А серце по тобі в'яне.

Прощати чи не кожен нині може
Відважних мало, тільки я
Забути про все готова теж
Давай вважати, що ми — друзі!
Рука моя — давай миритися
А все що було — нехай мине
Все в пил коли звернеться
Образи гіркі — не мед...
Коли прощати один одного зможемо
... а значить, біди — по плечу!
Розумно життя з тобою складемо
Посмішка є, але я мовчу...