Прикольні смски коханим. Любовна лірика

Я так тебе люблю! Якби ти знав,
Які у серці пекло й рай
Протистоять жорстоко між собою...
Якби ти знав, яка запекла боротьба!
Й початок їй - покладений тобою...

Якби ти знав, як серденько сміється,
Зачувши голос твій чи любий крок йому...
Якби ти знав, як до тебе душa шалено рветься,
Звільняючись від павутиння пут.

Якби ти знав, як полум`я палає,
Затьмарюючи розум, світ і тьму,
Як все, що в нього на шляху - згорає,
Лишаючи лиш попіл, дим й самотнєє "Чому?"

Якби ти знав, що соннії вуста,
Мов молитви, твоє шепочуть ім`я...
Якби ти знав, як я тебе кохаю,
Мій світе, серце! О, мій раю...
Якби ти знав, як я тебе люблю.

Срібний місяць заглядає
У вікно,
Давні спогади листає,
Як в кіно…

Нагнітає сни пророчі
Пустота
Про твої ласкаві очі
І уста...

Слів закохане намисто
На мені…
Кличе мрія промениста
Вдалині…

Як перлини, чисті роси
У руках,
Та провин гіркі морози
На щоках…

А в душі зрадливо квітне
Забуття,
Шле без тебе непотрібне
Майбуття…

Про реальне знов світанок
Нагадав…
Лід цілунків наостанок
Вже розтав…

Десь твоє серденько ниє
В унісон,
Тріпотить і срібно мріє
Той же сон

Про кохання незбагненну
Таїну,
Що пірнуло у страшенну
Глибину…

Час назад не повертає –
Не дано…
Срібний місяць заглядає

Коханий мій, неповторний,
Чоловік снів моїх, мрії,
Як повітря мені необхідний,
Завжди будь поруч зі мною ти.

Сьогодні завірюха снігом сипле,
А на моїй душі — спокій.
Адже поруч у цій складній життя
Ти — мій улюблений і рідний.

Мені не страшні з тобою негаразди,
Ми зможемо їх подолати.
З тобою заходи й сходи
Допоможуть заспівати пісню життя.

Твої сильні, міцні руки
Принесли цілий світ мені до ніг.
І жорстокої подрузі-розлуці
Я тепер вже тебе не віддам.

Мій коханий, мій милий, хороший,
Океан в твоїх синіх очах
Я злегка надопью обережно,
Щоб не лився залишок у сльозах.

Поцілунок твій настільки ніжний, гарячий
В моєму серці вогонь воспалил.
Для мене ти один справжній,
А весь світ безповоротно поплив...

Справжній чоловік — це гучне званье,
Та не кожен здатен його заслужити.
Бути чоловіком, по-моєму, це покликання,
Ну а мені пощастило, чоловіка любити.

І я дуже пишаюся, що ти сильний і сміливий,
Що ти поруч зі мною, і завжди допоможеш.
У моєму житті ти, це номер «Перший»,
І з тобою не страшна ніяка біда.

Пам'ятаю я, як ти мені подарував
Білий сніг, жовтий лист, колір бузку.
Як шепотів мені, кричав, говорив:
«Ні тебе прекрасніше у Всесвіті».

Всі польові квіти — мої.
Літній дощ і весняні калюжі,
Теплий промінь і ті хмаринки далеко...
Як ти дізнався, що це мені потрібно?

Як ти знаєш, що я люблю світ
І мені подобається веселка в небі?
Вранці даруєш мені свіжий букет —
Схід сонця і ластівок щебет.

Блакитні озера в горах,
Аромат васильків над лугами.
Твій подарунок — в сивих вечорах
Або в оксамиті моху під ногами.

Для мене — танець двох метеликів
І сором'язливий шепіт дерев.
Але твій головний подарунок — любов...
Я ціную це дуже, повір мені.

Я розповім тобі про те, як світ великий
І як моря впадають в океани.
Як у сни твої, мій дух проник
І як у моїй душі вирують урагани.

Я покажу тобі красиві місця,
Де водоспади хльостають і співають капання
Де кружляють суховейные вітру
І вальс танцюють снігові заметілі.

Я напишу тобі вірш чи оду,
Чим викликом в тобі культурний шок.
Ти скажеш мені що я сентиментальна?
Ну гаразд, напишу тобі віршик.

Знову зима кружляє по дивному,
Якимось диким забобонами,
А ми йдемо по країнах,
З придуманим знаменням.

Кохання буває різним:
Шоколадною... У нас вона полунична,
Ти знаєш не зараза я,
Ти не знаєш столична.

Люблю трішки з сумом —
Зима знову без снігу,
Але все одно люблю і нехай,
З тобою і дощ прийму під небом.

Я так боюся, що ти лиш сон безтурботний,
І я прокинуся, і немає тебе зі мною.
Але навіть якщо так, ти у серці будеш вічно,
І будемо в моїх снах літати з тобою.

Ну а поки, ми разом у цьому світі,
Завдяки тобі, все життя моє як рай.
Ти даруєш щодня мені, щастя крила,
І я прошу тебе, ти нікуди не зникай.

Я довго думав, як мені висловити,
Як ти красива, та чудова кожна мить.
І що я відчував, коли ми зустрілися очима,
І як до тебе, за цей час я звик.

І передати всі почуття неможливо,
Не існує в світі таких слів.
Щоб описати, як без тебе тривожно,
І як з тобою, я відчуваю любов.

Глибині твоїх бездонних синіх очей
Позаздрити морська синь могла б.
Я сам тонув не один раз,
І якщо б ти дозволила, то я б
Отраженьем був твоїм завжди,
Тінню твоєї тендітної на дорозі,
Наче пісню ніжно слово «так»
Очікую в непомітному дорозі.
А поки тобою лише дихаю,
Вбираючи свіжість аромату,
Надихнув, несміливо напишу
Те, що, може бути, скажу колись...