Смс коханим. Красиві визнання коханим

Я сьогодні з тобою,
Ти мене покохай.
І шалено, з жагою
Своє щастя віддай.
Зацілуй, не спиняйся!
І відчуй тепло вуст.
В моїм серці зостанься
І мене не забудь.
Ти єдина навіки,
Бо кохана із мрій.
Моя радість і ліки,
Я тепер уже твій.

В кімнаті на широкім підвіконні
Стояла Свічка, гарна і струнка, -
Із воску золотого, ніби сонця, -
Світила денного улюблена донька.

Висока була Свічка, гордовита.
Своєю вродою пишалася вона
І полюбляла звисока глядіти
На залицяльників з розкритого вікна.

Вважала себе кращою за інших,
Сміялася в душі над усіма...
«Та хто вони такі! - гадала в тиші. –
Я найгарніша, тільки я сама!»

А поблизу, тихенько причаївшись,
Сірник за нею ніжно споглядав.
Він полюбив її, ще тільки народившись.
Він нею жив і нею помирав.

І хоч як сильно мучився коханням,
Боявся підійти й заговорить:
Вона красуня - світла зірка рання,
А він - Сірник. Ну що йому робить?

Як їй сказати, що не спить ночами,
Що бачить її всюди, де б не йшов!
Що марить її світлими очами...
Як показати їй свою любов?

Одного разу, поборовши страх,
Наважився Сірник про все зізнатись.
Наблизився, неначе на голках,
Впав на коліна, як ножем підтятий.

- Я вас люблю, - промовив тихо він.
Кохаю до нестями, люба Свічко!
Він говорив, не зводячись з колін,
А як закінчив, вже темніла нічка.

І вислухавши сповідь Сірника,
Свіча у відповідь жорстоко розсміялась:
- Послухай! Знаєш ти, хто я така?
Як можеш ти до мене дорівнятись?

Не вимовив ні слова наш юнак,
Лиш спалахнув живим вогнем страждання.
У знак прощання, у розлуки знак
Він запалив Свічу своїм коханням.

І впав додолу. Свічка налякалась,
Та не за ним - подумаєш Сірник!
Що це з її голівонькою сталось?
Чому іскриться золотом свічник?

Сподобалося Свічці нове вбрання –
Вона тепер насправді сонця світ.
Та пломінь Сірникового кохання
Їй не зворушив серце ні на мить.

Горіла Свічка, вродою сіяла,
Про Сірника забула без жалю.
Ще більше запишалась, запалала,
Підкреслюючи цим красу свою.

Метелик молодий вночі побачив
Те пишне сяйво, що від Свічки йшло.
Осліплений, він наче розум втратив –
Тієї ж миті кинувся на скло.

- О люба Свічко! - він кричав до неї. –
Я вас люблю! Я покохав ураз!
Навіщо мені рожі та лілеї?
Нема для мене кращої за вас!

І пролетів до Свічки у кімнату.
Його вело прекрасне почуття,
Його б не зупинили навіть грати!
Без неї він не уявляв життя!

А Свічка його холодно зустріла:
«От розвелось комах! Облиш мене!
Для тебе не «кохана» я й не «мила»!
Лети відсіль, опудало страшне!»

Метелика мов темна ніч накрила,
Не бачив він, що на вогонь летить.
А Свічка йому крила обпалила:
«Не заважай мені спокійно жить!»

Ось так продовжувала без кінця горіти,
Струнка, висока, гарна, осяйна.
«Затьмарю я красою сонце й квіти!..
Та не суперниця мені сама Весна!»

Літав бадьорий Вітер над горами,
У лісі грався - листям шелестів,
Струмками плив і бавився з річками,
У вербах тихо й лагідно скрипів.

Почув цей парубок про славу Свічки,
Про гордий стан, про нищівний вогонь.
І закортіло глянуть на те личко,
Охолодить його поміж своїх долонь.

Помчав понад долини, через гори,
Не помічаючи в дорозі перепон,
Побачив Свічку і собі на горе
Також потрапив у палкий полон.

Розповідав їй щиро, що у серці
Відчув солодкий щем, пекучий біль.
Дивився - чи ж коханням озоветься?
Та результат не коштував зусиль.

Бо й з ним красуня зверхньо говорила:
«Геть забирайся, Вітре, звідсіля!
Хіба не бачиш? Мало не згасилось
Від подиху твого моє вбрання!»

Обличчя Вітра тінь суцільна вкрила,
Він знову подивився на Свічу,
І справжня її суть йому відкрилась.
«Ну що ж, - одмовив, -я не промовчу.

Ти кажеш - моє дихання холодне?
Мабуть що, так. Тут ніде правди діть.
У тебе ж не душа - пуста безодня,
І замість серця - в грудях лід лежить.

Тебе кохали, палко і нестямно,
Лилися сльози від гірких невдач,
Ти ж залишалась зверхня й невбла

Кохана моя, рідна,
Так сильно за тобою сумую.
Твої прекрасні риси
Полонили всі мої мрії.

І без тебе божеволію я,
Моя туга без дна, без краю,
Їй немає кордонів і берегів,
Я для тебе на все готовий.

Ти мій коханий, ніжний, дорогий.
За цілий день втомився, побудь зі мною.
Я всю втому прожену тебе рукою,
Побажаю спокійної ночі, спи, рідний!

Нехай твій не тривожить сон
Негоди і завірюхи за вікном.
Забудь про всі тривоги дня
Спокійної ночі, я люблю тебе!

Я сумую, коханий мій,
За тебе я безмежно сумую.
Далеко ти зараз не зі мною
Але інших навіть не помічаю.

За твоїм я сумую очам,
По губах, по усмішці, по погляду.
І ти знаєш звичайно ж сам,
Мені інших зовсім не треба.

За тобою я сумую, тебе
Навіть бачу іноді ночами.
Я сумую, сумую, люблячи!
Безмежно, безмірно сумую...

Ти потрібен мені, коханий мій чоловік,
Адже без тебе не милий мені білий світ,
Душевно, чистим серцем,
У вірші я шлю тобі привіт.

Хочу щоб прочитав і посміхнувся,
І згадав про мене, хоч і на мить,
І подумки до мене ти доторкнувся,
Не знаючи почуттів ніяких кордонів.

Я пам'ятаю як ти в моє життя увійшов неждано,
І душу навстіж ти відкрив мою,
Увійшов, і оселився зовсім,
А двері так і не закрив.

І те тепло, що ти приніс з собою,
Всередині не згасне ніколи,
І не впізнати тепер іншого,
Адже там твоє, зовсім і назавжди.

Заспівали пташки за вікном,
І сонечко стукає в будинок,
А я стукаю до тебе серденько,
Щоб там зайняти своє містечко,
Про це сильно я мрію
І ранку тобі доброго бажаю!

Коли тебе зі мною нема,
Світ потемнів, померкнул світло.
Замовкли на душі слова,
Не чути спів солов'я.

Так самотньо без тебе,
Не зігріває день мене.
Мрію зустрітися з тобою,
Мій ніжний, добрий, дорогий!

Хочу тебе поцілувати, обійняти,
Слова любові тобі сказати.
Забути розлуку назавжди,
І нікуди не відпускати тебе!

Тебе люблю, за що не знаю,
Все життя мрію бути з тобою,
Щасливою, ніжною і рідний,
І всі негаразди переживати удвох з тобою.

Бути разом навіки, нерозлучно,
Любити, цінувати, чинити,
І знати що хтось,
Цінує, і тобою дорожить.

В сумі з радощами разом приймати,
Ділити на рівних, про кохання не забувати.

Ніч настає. Зірки мерехтять,
І про тебе вони нагадують.
У світ сновидінь запрошують,
І колиска свою качають.

Забудь про все, і поринь туди.
І тихо засинай, зіронька моя.
Спи солодко, ніжно до ранку,
А завтра знову зустріну я тебе.

При зустрічі обійму люблячи.
І прошепочу, що я люблю тебе.
Ну а поки, безцінна моя
Спокійної ночі, цілую я тебе!

Добраніч, милий,
Не думай ні про що.
Світло місяця, сумній,
Ми з тобою удвох.

Я буду охороняти
Твій нічний спокій.
Повік не забуду,
Що ти мій рідний.

Нехай присниться море
З теплою хвилею
Щастя, а не горе,
Я завжди з тобою.

Сьогодні мільярди зірок
Запалають в небі для тебе,
Нехай збережуть вони спокій,
Адже поруч мене зараз немає.

Нехай укатают вони теплом,
І тихо шепочуть, як і я
Про ніжний і такому рідному,
Спокійних снів, люблю тебе!